Захисник “Полісся” Едуар Сарапій розповів про те, як потрапив до академії “Динамо” та залишення київського клубу.
– Прийшов на тренування на базу у Запоріжжі, а мені кажуть: “Ти сьогодні не тренуєшся, дзвони батькам, вони тобі все розкажуть”. Дзвоню батькові, питаю, чи він каже? “Їдь додому, я тобі все розповім”. Приїжджаю, він каже: “Їдемо до “Динамо”, хочеш?” Кажу: “Звичайно, хочу”. Але до “Металурга” повертатися не можна. Тобто там були такі умови, що якщо ти їдеш, то дороги назад немає. Ми поїхали.
– Ти провів п’ять років у академії “Динамо”. Які були відчуття?
– Це було круто. Не круто лише те, що я рано поїхав із дому від батьків. Тому я одна дитина в сім’ї, і їм було тяжко. Але це були чудові роки. Ця база на Нивках та все, що там відбувалося – дуже круто. Дуже теплі спогади. Я багато часу проводив із Ванатом.
Відхід із “Динамо”? Це був найважчий період у моєму житті. Це був останній випускний рік, до випуску залишалося 2-3 місяці. Мене відправили на медогляд для команди U-19, щоб я вже переїжджав на базу до Кончі-Заспи. Поїхали до цього “Бориса” і я не пройшов обстеження по серцю. Мені сказали, що з таким діагнозом не можуть брати на себе відповідальність. У мене було ще три місяці за контрактом, мене відпустили додому та сказали, що я більше не потрібний. Я проходив обстеження у різних місцях і навіть країнах. Знав, що це у мене від народження, але з цим можна грати. Взяв паузу, бо через контракт не міг грати, і почав із самого початку.
Фото – “Полiсся”